Діти вчаться спілкуватися, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо батьки спілкуються відкрито й ефективно, є велика ймовірність, що і їхні діти будуть чинити так само. Пам’ятайте: хороші комунікативні навички здатні принести користь на все життя.
У дітей починають формуватись ідеї та уявлення про себе на підставі того, як їхні батьки спілкуються з ними. При ефективному спілкуванні батьки засвідчують свою повагу дітям. Ті, у свою чергу, відчувають, що їх чують і розуміють, унаслідок чого самооцінка дітей підвищується. З іншого боку, неефективне й негативне спілкування між батьками й дітьми змушує їх повірити в те, що їх самих та їхні інтереси ігнорують, їх не почули або не зрозуміли.
У сім’ях, де культивується ефективне спілкування, діти більш відповідальні та обов’язкові. Вони розуміють і знають, чого очікувати від своїх батьків, і коли дізнаються про те, що батьки очікують від них самих, стають більш старанними, реалізуючи ці очікування. Вони також більш упевнено відчувають свою позицію в сім’ї й, таким чином, краще взаємодіють з батьками.
Способи позитивного спілкування з дітьми такі.
Починайте ефективно спілкуватися з дітьми, коли вони ще маленькі
Перш ніж батьки та їхні діти зможуть почати спілкуватись повноцінно, обидві сторони цього процесу повинні відчути себе досить комфортно, щоби зробити крок назустріч один одному. Доки діти зовсім маленькі, батькам необхідно вдумливо підготуватись до створення сприятливих умов для відкритої, ефективної комунікації. Батьки можуть забезпечити її, стаючи відкритими для спілкування зі своїми дітьми, особливо коли в них виникають якісь запитання чи вони просто хочуть порозмовляти. Крім того, батьки, які дарують своїм дітям багато любові, розуміння та сприйняття, допомагають створити сприятливу атмосферу для відкритого спілкування. Діти, які відчувають себе зігрітими батьківською любов’ю і приймаються своїми батьками, мають більше шансів розкритись і поділитися з ними своїми думками, почуттями, проблемами.
Але іноді батькам легше на рівні почуттів сприймати своїх дітей, ніж висловити їм це на ділі. Батькам важливо демонструвати своїм дітям, що вони люблять і приймають їх. Батьки можуть зробити це як вербальним (словесним), так і невербальним способом. Вербально вони можуть просто розповісти своїм дітям про те, що приймають їх такими, якими вони є. При цьому важливо акцентувати увагу на позитивному сприйнятті. Наприклад, коли дитина сама прибирає свої іграшки після того, як закінчила грати, батьки можуть сказати про те, що вони цінують її: «Я дуже ціную, коли ти прибираєш іграшки без підказки». Під час розмови з дітьми батькам слід бути обережними в тому, що вони кажуть і як вони це кажуть. Усе, що батьки кажуть своїм дітям, указує на те, що вони відчувають по відношенню до них. Наприклад, якщо батьки кажуть щось на зразок: «Не заважай мені зараз. Я зайнятий!», діти можуть подумати, що їхні бажання й потреби не важливі.
Невербально батьки можуть продемонструвати дітям своє прийняття їх за допомогою жестів, міміки та інших несловесних форм зовнішнього вираження емоцій і почуттів. Батькам необхідно постаратись усунути такі прояви, як крик та імітована байдужість, коли вони не звертають увагу на своїх дітей. Така поведінка заважає ефективному спілкуванню. Батькам належить навчитись демонструвати своє прийняття тими способами, які їхні діти зможуть зрозуміти правильно. Практика неодмінно приведе вас до досконалості.
Спілкуйтесь на рівні вашої дитини
Коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, їм важливо спуститись до їх дитячого рівня як словесно, так і фізично. Вербально батькам треба використовувати відповідну віковим особливостям мову, яку їхні діти зможуть зрозуміти без зусиль. З дітьми молодшого віку це можна зробити, використовуючи прості слова. Наприклад, малюки найкраще зрозуміють таку форму як,«не бий свою сестру» замість «абсолютно неприйнятно бити сестру». Батькам варто спробувати використовувати різні формулювання, щоб дізнатися, що саме їхні діти здатні зрозуміти, уникаючи при цьому тих форм спілкування, які свідомо залишаться незрозумілими. Фізично батьки не повинні, наприклад, підніматись над своїми дітьми під час розмови. Замість цього їм слід опуститися донизу, щоби стати приблизно того ж «росту», що і їхні діти: стати на коліна, сісти навпочіпки, сісти на стілець, зігнутись тощо. Це забезпечить удалий зоровий контакт з дитиною, який легше буде підтримувати протягом бесіди, крім того, якщо діти дивляться прямо в обличчя батьку/матері (бачать його/її погляд), вони будуть менше боятись його/її слів.
Навчіться слухати по-справжньому
Уважно слухати – це навичка, якої необхідно вчитись і практикувати її використання. Вона є невід’ємною частиною ефективного спілкування. Коли батьки слухають своїх дітей, вони висловлюють свій інтерес до них і захопленість їхніми висловлюваннями. Ось кілька важливих кроків, щоби стати хорошим слухачем:
- Установіть і підтримуйте зоровий контакт.Батьки, яким це вдається, показують своїм дітям, що вони захоплені й зацікавлені. Діти можуть відчути прямо протилежний ефект, тобто що їхні батьки не зацікавлені в тому, що кажуть діти, якщо зоровий контакт установлений на мінімальному рівні.
- Усуньте всі відволікаючі фактори.Коли діти хочуть розмовляти, батьки повинні продемонструвати їм свою стовідсоткову увагу. Вони повинні відкласти вбік усе, чим займалися, повернутися обличчям до своєї дитини і щиро дослухатись до дитячих слів. Якщо батьки, наприклад, стануть продовжувати читати газету або дивитися телевізор у той час, як їхні діти будуть намагатися спілкуватися з ними, це підштовхне малечу до висновку, що їхні батьки не зацікавлені в тому, що вони кажуть або що їхні слова не важливі. Якщо діти висловлюють бажання поспілкуватись, коли у батьків невідкладні справи, треба неодмінно виділити інший час для дружньої розмови.
- Слухайте, тримаючи язик за зубами.Батьки повинні постаратися звести до мінімуму свої спроби перервати дитину, поки вона буде висловлювати все, що вважає за потрібне. Вони можуть висловити своє схвалення, наприклад, за допомогою посмішки або дружнього дотику, але не переривати. Переривання часто порушує хід думки дитини, що може бути дуже неприємним і прикрим явищем.
- Нехай ваші діти знають, що їх почули.Після того, як діти закінчили висловлюватись, батьки можуть переконати їх у тому, що слухали уважно, повторивши сказане трохи іншими словами. Наприклад, «Синочку, схоже, ти дуже добре провів свій день в дитячому садку». Крім того, що це дозволить дитині переконатися, що батьки слухали її уважно, це також дасть дитині можливість з’ясувати і виправити неточно витлумачений батьками зміст розповіді.
Нехай ваші розмови будуть короткими. Чим дитина менше за віком, тим важче для неї витримувати довгі промови. Є одне чудове правило для батьків – говорити маленьким дітям не довше 30-ти секунд, потім попросити прокоментувати сказане. Тобто завдання батьків полягає в тому, щоб передавати за раз невелику порцію інформації, перевіряючи при цьому, чи утримують діти свою увагу і чи розуміють те, про що їм кажуть. Батьки також повинні надати своїм дітям право вирішувати, коли варто зупинитися. При цьому дорослим учасникам діалогу важливо звертати увагу на ті підказки, які допоможуть зрозуміти, що дітям вже достатньо отриманої інформації. Деякі підказки – непосидючість, відсутність зорового контакту, відволікання та ін. Батьки повинні знати не тільки те, коли спілкуватися зі своїми дітьми, а й коли їм треба припинити розмову.
Формулюйте правильні запитання
Деякі запитання сприяють тривалій і плідній бесіді, у той час як інші можуть зупинити спілкування, відбивши будь-яке бажання продовжувати розмову. Батькам важливо постаратися при спілкуванні зі своїми дітьми ставити відкриті запитання. Саме вони часто вимагають ґрунтовної відповіді, яка буде продовженням бесіди. Відкриті запитання, що починаються зі слів «що», «куди», «хто» або «як», часто дуже корисні для того, щоб допомогти дітям краще розкритись. Батьки повинні уникати запитань, які потребують формальної відповіді «так» чи «ні» (тобто закритих запитань). Уміння ставити правильні запитання всіляко сприяє розмові, але батькам слід проявити обережність, щоб у ході спілкування зі своїми дітьми не поставити занадто багато запитань. Коли це відбувається, розмова швидко стає схожою на допит, і дітям стає дуже складно розкритись.
При спілкуванні з дітьми висловлюйте власні почуття та ідеї
Для ефективного спілкування необхідний «двосторонній рух». Не тільки батьки повинні бути доступними та уважно слухати дітей, а й у дітей повинна бути така ж можливість; а тому, батьки завжди повинні бути готовими поділитися своїми думками й почуттями. Саме у процесі двостороннього діалогу вони можуть багато чого навчити своїх дітей, наприклад, родинних цінностей і моралі. Однак і тут батькам необхідно бути обережними, щоб не проявити засудження або зарозумілість. Цілком логічно, що чим більше батьки відкриваються своїм дітям, тим більше їхні діти будуть відкриті для них.
Плануйте та систематично проводьте сімейні зустрічі або виділяйте час для спілкування
Є один дуже корисний інструмент спілкування для сімей з дорослими дітьми – це заздалегідь запланований час для нього. При цьому можна використовувати різні варіанти. Насамперед це сімейна рада, яка може скликатись, наприклад, раз на тиждень або коли є привід обговорити щось у родинному колі. Сім’ї можуть використовувати час для сімейних зустрічей, щоб налагодити повсякденне життя, наприклад, розподілити обов’язки в домі або визначити час відходу до сну. Час сімейної ради можна використовувати також для того, щоб висловити образи, скарги, незадоволення і порозмовляти про існуючі проблеми. Цей час можна провести і за розмовою про позитивні моменти, які відбулися протягом останнього тижня. Важливо те, що кожному члену сім’ї дається час висловитися, щоб його почули інші.
Час, відведений для сімейного спілкування, не обов’язково повинен бути таким «офіційним», як на сімейній раді. Наприклад, сім’я може використовувати час вечері, щоби «зловити» один одного в метушні дня. Або ж батьки можуть виділити час, щоби пограти в комунікативні ігри, такі як, наприклад, вибір конкретних тем для обговорення та надання кожному члену сім’ї можливості висловити свою думку. Важливо, щоб сім’я виділяла для цього час систематично, тоді спілкування буде плідним і повноцінним.
Зізнайтесь, якщо ви чогось не знаєте
Коли діти ставлять запитання, на які їхні батьки відповісти не можуть, варто визнати, що дане запитання потребує вивчення. Батьки можуть використовувати такі випадки, як отримання спільного (з дитиною) досвіду навчання. Наприклад, батьки можуть навчити своїх дітей того, як отримати інформацію, взявши їх у бібліотеку, відкривши для них енциклопедію або сторінку в Інтернеті. Для батьків набагато краще буде показати своїм дітям, що вони люди і тому не можуть знати абсолютно все, ніж давати неточні відповіді.
Постарайтеся, щоб ваші пояснення були повноцінними
Відповідаючи на запитання дітей, батьки повинні постаратись дати їм стільки інформації, скільки потрібно, навіть якщо тема така, що, обговорюючи її, батьки відчувають дискомфорт. Це не означає, що вони повинні вдаватись в усі можливі подробиці. Просто важливо, щоб батьки знали, який обсяг інформації потрібен їхнім дітям, а потім давали його.
Важливо, щоб батьки переконалися, що інформація, яку вони надають, відповідає їхньому віку. Також батьки повинні заохочувати дітей формулювати запитання. Це допоможе з’ясувати, чим вони цікавляться. Якщо дітям не надавати достатньо інформації, вони можуть зробити певні висновки, що можуть виявитися хибними.
- Оволодівайте новими знаннями. Щоб не залишати дитину наодинці з віртуальною реальністю, батьки мають самі опановувати Інтернет, навчатися користуватися планшетом або смартфоном тощо.
- Будьте уважними до дитини. Уважно вислуховуйте дитину щодо її вражень від Інтернет-середовища звертайте увагу на тривожні ознаки після користування Інтернетом, які можуть вказувати на те, що дитина стала жертвою (засмучена чимось, відмовляється спілкуватися тощо).
- Підтримуйте довірливі взаємини з дитиною. Доступно розкажіть дитині про кібербулінг, поясніть свою мотивацію: ви піклуєтеся, а не намагаєтеся контролювати приватне життя. Наголосіть, що якщо дитині надходять образливі листи, повідомлення або виникають інші проблеми в Інтернеті, вона може розраховувати на допомогу батьків. Не потрібно погрожувати покаранням за відвідування небажаних сайтів — ліпше пояснити загрозу, яку несуть ці сайти.
- Здійснюйте обмежений контроль. Можна відстежувати події он-лайн-життя дитини через соцмережі, спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона в Інтернеті, щоб запобігти комп’ютерній залежності, регламентуйте час користування Інтернетом, адже діти часто втрачають відчуття часу он-лайн. Вагомим фактором впливу на дітей є позитивний приклад батьків: якщо вони самі просиджують години за розвагами в Інтернеті, забороняючи натомість дитині, вплив їхніх виховних заходів буде суттєво низький.
- Застосовуйте технічні засоби безпеки для захисту від інформаційних загроз. Навчіть дитину користуватися спеціальними безпечними пошуковими системами. Можна використовувати програми-фільтри батьківського контролю, які відкривають доступ тільки до обмеженого переліку безпечних сайтів для дітей та блокують шкідливі сайти з недитячим.
- Формуйте комунікативну культуру. Роз’ясніть дитині, яка її власна поведінка буде вважатися нормальною, а яка небезпечною чи безвідповідальною. Зауважте, що спілкування в Інтернеті, як і в реальному житті, має бути відповідальним: воно може мати певні наслідки і для самої дитини, і для людей, з якими вона спілкується в Інтернеті. Але не варто створювати вигадані образи, негативно реагувати на кожне повідомлення провокативного характеру.
- Зберігайте спокій і впевненість, що проблему можна вирішити спільними зусиллями.
- Не намагайтеся знецінити хвилювання дитини («що це за проблема?», «не переймайся, минеться» тощо). Підтримайте дитину емоційно і запевніть, що разом ви все подолаєте.
- Не забороняйте гаджети, соцмережі тощо. Часто це найперше, що спадає на думку батькам («нема Інтернету – нема проблеми»). Але можна домовитися з дитиною про те, щоб тимчасово не заходити в соцмережі, щоб додатково не засмучуватися.
- Батьки можуть допомогти й підказати, як можна переключитися, відволіктися, розслабитися, заспокоїтися, мобілізуватися. Це можуть бути і фізичні навантаження, які здатні «спалювати» емоції.
- Якщо емоції дуже сильні, і звичайних побутових способів боротьби з ними не вистачає, консультуйтеся із психологами. Психологічна підтримка важлива у випадку будь-якого з видів кібербулінгу, але є й такі види кібербулінгу, де лише саморегуляцією не обійтися.
Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.
- Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом, соціальним педагогом.
- Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
- Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
- Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога, соціального педагога.
- Не слід відразу послабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з Вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
Як допомогти дитині у навчанні?
Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.
Першопричина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво…
Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.
Допомагаючи дитині, підтримуйте зв’язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.
Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.
Ви повинні знати:
- З ким приятелює ваша дитина.
- Де проводить вільний час.
- Чи не пропускає занять в школі.
- В якому вигляді або стані повертається додому.
Якщо ваша дитина часто приходить зі школи із синцями, виглядає пригніченою😕, тривожно спить, має зіпсовані особисті речі, боїться ходити до школи, то можливою причиною цього є булінг.
#Булінг – агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей до іншої, яка часто супроводжується фізичним та психологічним насиллям. Звичайно, одноразовий конфлікт не є булінгом, на відміну від тривалих агресивних дій. Близько 80% українських дітей піддаються булінгу, навіть не усвідомлюючи цього.
До найпоширеніших видів булінгу належать:
- фізичний (штовхання, підніжки, нанесення тілесних пошкоджень);
- психологічний (поширення образливих чуток, погрози, шантаж);
- 💰економічний (крадіжки, пошкодження особистих речей, вимагання грошей);
- 🔞сексуальний (принизливі погляди, образи сексуального характеру);
- 💻кібербулінг (приниження в Інтернеті).
‼Поради батькам, як протидіяти булінгу:
- Заохочуйте до дружби.
- Розкажіть дитині, що таке булінг.
- Розмовляйте з дитиною часто та відверто.
- Станьте взірцем для дитини.
- Допоможіть розвинути в собі впевненість.
- Застерігайте від передачі інформації в соціальній мережі та розказуйте про правила поведінки в ній.
- Обговорюйте усі шкільні конфлікти.
Поради батькам, діти яких агресують:
🔘Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
🔘Уважно вислухайте дитину.
🔘Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
🔘Наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями й покараннями.
🔘Зверніться до шкільного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять.
Виховання дитини – це частина життя, і помилки в нім неминучі. Тим більше що, як відомо, нікого з нас не вчать бути батьками.
Проте є такі батьківські помилки, які на багато років визначають життя дитиниі її розвиток. Помилки, про які діти, подорослішавши, продовжують згадувати з болем і образою на своїх батьків.
Помилка перша: ЗАБУВАТИ ПРО ВІК ДИТИНИ
Вік – важлива характеристика людини. Бажаючи дізнатися більше навіть про дорослу людину, ми обов’язково цікавимося, скількиїй років.
У дитинстві вік ще значиміша характеристика: навіть трирічна дитина разюче відрізняється від чотирирічної, а вже трирічна і десятирічна – це просто небо і земля. Батьки постійно поряд зі своєю дитиною, і зрозуміло, що іноді не встигають помітити, як вона змінилася. Може, вона вже здатна самостійно робити те, що продовжують робити за неї. Може, вона вже здатна міркувати і приймати рішення, і на неї можна багато в чому покластися.
Проте буває і навпаки. Ми випереджаємо події, і нам здається, ніби дитина вже досить доросла. Ми вимагаємо від неї занадто багато чого, покладаємо відповідальність, яку вона ще не в змозі винести. Наприклад, багато старших братів і сестри згадають це саме “Ти ж старший!”. При тому що цьому старшому на той момент могло бути самому роки чотири.
Помилка друга: ВИКРЕСЛЮВАТИ ЕМОЦІЇ ЗІ СТОСУНКІВ З ДИТИНОЮ
Радість, гнів, біль, ніжність, образа – будь-які емоції розфарбовують спілкування, роблячи його чимось більшим, ніж просто обмін інформацією. У емоційному спілкуванні ми вчимося розбиратися в собі і в інших людях, вчимося співпереживати і розуміти почуття співрозмовників. Нарешті, емоційно забарвлену інформацію ми краще сприймаємо і запам’ятовуємо.
Для дитини особливе значення має емоційний контакт з батьками, близькими, дорослими. Проте іноді батьки викреслюють емоції зі стосунків з дитиною, роблячи це більш – менш усвідомлено і з самих різних причин.
Мабуть, найпоширеніший варіант цієї помилки – це горезвісне “Не смій плакати!”, “Немає тут нічого страшного”, “Нема на що тут ображатися” і тому подібні фрази, якими батьки знецінюють і заперечують найприродніші емоції дитини.
Помилка третя: ЗНЕВАГА
Вже в 2,5-3 роки дитина починає усвідомлювати себе, виділяти свої почуття, давати оцінки своїй поведінці. І ця властивість нестримно розвивається в шкільному віці. Дитина формує уявлення про світ і самому собі. Відбувається це в обов’язковій взаємодії з іншими людьми, в першу чергу з батьками. Тому від того, наскільки серйозно, шанобливо, по-справжньому відносяться батьки до особи своєї дитини, багато в чому залежить її майбутнє.
У житті ж батьки можуть з легкістю порушувати особистий простір дитини, входячи без стука до закритої кімнати, читаючи випадково забутий на столі щоденник або відкриту сторіночку в соціальній мережі. А з іншого боку, з легкістю висміювати або ігнорувати думку дитини, зневажливо висловлюватися про її захоплення, кумирів, переваги і друзів.
Помилка четверта: НЕХТУВАТИ ІНДИВІДУАЛЬНІСТЮ
Начебто очевидна річ, але іноді доводиться нагадувати собі про те, щоб приймати іншого таким, яким він є, не прагнути переробити і перевиховати. Це не завжди легко, якщо йдеться про дорослу людину. А якщо про власну дитину? Ще складніше.
По-перше, у батьків є усі права виховувати (і перевиховувати), розвивати, направляти. То чом би і ні? Та і повірити в те, що у дитини вже є певні досить стійкі риси вдачі і схильності, не так вже просто. Особливо якщо вони сильно відрізняютьсявід наших, батьківських.Тут і постійні порівняння дитини з іншими дітьми, і бажання реалізувати через дитину власні не реалізовані мрії – займатися музикою або вчитися в престижному ВНЗ, у кожного своє. Роблячи це усвідомлено або ні, але за стіною власних очікувань і представлень батьки частенько не помічають дитину, особливу і унікальну вже з народження. А варто розплющити очі на цю унікальність, і стане дуже цікаво спілкуватися з власною дитиною.Ви не просто виховуватимете і учитимете – вам відкриється цілий світ справжньої, живої взаємодії між двома людьми, з усіма його радощами і печалями. У вашої дитини з’явиться шанс прожити своє життя – справжнє.
Помилка п’ята: НЕ ВІРИТИ В ДИТИНУ
Дитина дуже потребує безумовної довіри, в знанні того, що найближчі люди – мама і тато – вірять в неї і довіряють їй. У житті ж ми можемо часто бачити прояв зворотнього. Це і гіперопіка, і постійний страх за дитину, що не дає їй рухатися вперед. І горезвісні домашні завдання, які батько робить за дитину аж до закінчення школи, тому вона й сама “ні на що не здатна”.Тут же і відмова батька встати на сторону дитини в конфлікті.
Помилка шоста: МАНІПУЛЯЦІЇ І ОБМАН В СПІЛКУВАННІ З ДИТИНОЮ
Маніпуляція – це приховане спонукання іншої людини до переживання певних станів, ухвалення рішень і виконання дій, необхідних для досягнення маніпулятором своїх власних цілей.Вже за цим визначенням видно, що цей “інструмент спілкування” не рідко використовується і в дитячо-батьківській взаємодії.
Безумовно, маніпуляція – це обман, причому обман досить майстерний. Обман часто стає очевидним, маніпуляція ж може довго залишатися неусвідомлюваною. Але і сам по собі обман з боку батьків також викликає при його розкритті безліч неприємних почуттів у дитини.
- Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.
- Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.
- Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.
- Організуйте свій побут так, щоб ніхто в сім’ї не відчував себе «жертвою»,відмовляючись від свого особистого життя.
- Не відгороджуйте дитину від обов’язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.
- Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.
- Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ні телевізор, ні телефон не замінять їй вас.
- Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.
- Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.
- Пам’ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.
