Девіантна (від англ. – “відхилення”) поведінка – це загальна назва для різних порушень правил поведінки, що використовується в зарубіжній літературі. Девіантною зазвичай називають поведінку школярів, викликану неспецифічними (тобто не природженими) чинниками. Сюди відносяться звичайні дитячі пустощі, порушення дисципліни, іноді хуліганські вчинки, властиві дитячому віку. Вони найчастіше за все обумовлені ситуацією і дитячою готовністю їх зробити, а не внутрішніми причинами, психічними розладами.

Девіантна поведінка – звичайні труднощі розвитку дитини. У всіх випадках відзначається наростання емоційної напруженості. Воно характеризується виходом за нормальні межі почуттів, емоцій, переживань дітей. Напруженість веде до втрати почуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку. Під впливом емоцій дитина, як і дорослий, перестає контролювати свої вчинки, здатна на безрозсудні дії. Їй нічого не варто нагрубити, вдарити, щось зламати. Таким чином, девіантна поведінка – це зміна реакції дитини на неприйняту для неї ситуацію.

Девіантна поведінка – майже завжди результат неправильного виховання. Неправильне виховання – це і виховання недостатнє, і виховання надмірне. Його характеризують два основні стилі: тепличної опіки та холодного знехтування. При нормальному, зваженому, збалансованому вихованні, яке спирається на індивідуальність дитини, відхилень немає і формуються нормальні люди.

Аномальна поведінка – відповідна реакція дитини на ситуацію, яка не відповідає його поглядам, оцінкам, поняттям. Зазвичай ця реакція має хворобливий характер. Якщо вона сильно зачіпає почуття дитини і викликає закріплення у свідомості, то девіантна поведінка стає нормою і переходить в розлад.

Розлад – набута форма поведінки. Вона не пов’язана ні з спадковістю, ні з органічними порушеннями. В основі його зазвичай лежать видимі причини і наслідки. Зазвичай спочатку виникає ситуація, не прийнятна для дитини, що створює для нього певні труднощі і яка веде до переживань, образ, обмеження самолюбства. Вона є стимулом, який запускає механізм. Коли стимул досягає критичного порогу, то виникає відповідна реакція, за допомогою якої дитина намагається зняти, скинути тяжкі для нього переживання.

Природна реакція у кожної дитини своя. Вона обумовлена розумінням ситуації (минулим досвідом), складністю самої ситуації, особливостями дитячого характеру та темпераменту, знанням виходу із ситуації, звичними формами реагування. У дітей характери різні, різна манера їх прояви, що й призводить до природних розбіжностей і навіть конфліктів. І для того щоб дитина стала особистістю, віна повинна навчитися самостійно та обдумано долати виникаючі перешкоди. Якщо таких перешкод занадто багато, то дитина починає їх обходити, шукати способи позбутися від занадто обтяжливих обов’язків. Тут і зароджується поведінка, що відхиляється, вірніше, що відхиляється – для дорослих, але природне для дитини у виниклій ситуації.

Сьогодні все частіше висловлюється думка, що дитині необхідна майже не обмежена свобода в його розвитку. Не свободу потрібно надавати дитині, а правильно керувати його вихованням. Потрібно усувати зайві перешкоди, що заважають недосвідченій дитині адаптуватися до життя. У які ж складні ситуації потрапляє дитина, що особливо травмує її? Це перш за все образи, часто повторювані, що ображають самолюбство, глузування над її батьками та близькими, над ним самим, неприйняття в гру або компанію, конфліктна ситуація в сім’ї (батьки зайняті з’ясуванням відносин і не звертають уваги, що дитина на це дуже болісно реагує), всі випадки депривації і багато інших причин. На жаль, вони не можуть бути усунені тільки шкільної корекцією.

Девіантна поведінка небезпечна не порушеннями дисципліни. Навіть самі значні порушення порядку можна пережити. Справа в наслідках. Поведінка, що відхиляється дуже істотно впливає на формування характеру, який визначає все майбутнє життя людини. Якщо така поведінка вчасно не зупинити і не підправити, то суспільство отримає неврівноваженого, морально незрілого, схильного до різних впливів громадянина. Ось чому корекція поведінки не благе побажання, а життєва необхідність, до якої потрібно підходити з усією серйозністю і відповідальністю.

До 12 років особливо інтенсивно йде становлення духовного, соціального і тілесного в людині. У цей період відбувається відбиток у собі внутрішнього образу дій і зовнішньої поведінки дорослих людей. Як надходять дорослі – так і дитина. Те, що в житті дорослої людини є найбільш значущим, у дитини закарбовується перш за все. Дитина бачить дорослого не так, як ми. Внутрішню сутність іншої людини вона відчуває інтуїтивно, а зовнішність сприймає безпосередньо.

Який характер, які звички та нахили закладені в дитинстві, з тим і піде людина по життю. В основі корекційного виховання метою являється формування звички до правильної поведінки, тобто такої звички, коли дитина вже не може вчинити інакше, коли правильна поведінка стає його потребою.

Найбільш очевидною є характеристика поведінки, що відхиляється за рівнями і змістом. Порушення – від слабких, майже непомітних, не виходять з норми, до сильних, що межують з серйозними порушеннями – легко розрізняє кожен вчитель. За ступенем соціальної небезпеки, а також залежно від вікових особливостей дітей девіантна поведінка підрозділяється на наступні рівні.

Непослух – найбільш поширена в дошкільному і молодшому віці форма опору вимогам, прохання, радам педагогів і батьків, моральним нормам суспільної поведінки. Може виступати у формі пустощів, проступку.

Витівка – короткий, епізодичний відрізок поведінки дитини, в якому яскраво виявляється його активність, ініціатива, винахідливість. Особливістю пустощі є її позитивний тон, переживання величезного задоволення від зробленого і обов’язково добре ставлення до оточуючих.

Пустощі теж являє собою епізод у поведінці дитини. І в ньому проявляються вигадка, ініціатива, активність. Однак на відміну від пустощі бешкетник вже свідомо порушує встановлені правила, навмисне вчиняє дії, що шкодять одноліткові або старшим. Мета пустощів – дошкулити, помститися або отримати вигоду для себе.

Провина – це вже соціально небезпечне явище. Основна відмінність проступку від пустощів у його повторюваності і завчасної продуманості. Якщо дитина повторює проступки неодноразово, є всі підстави говорити про створених у нього негативних рисах характеру. Найчастіше проступки пояснюють віковими особливостями, невмінням дитини довільно пригнічувати свої миттєві бажання та свідомо керувати поведінкою.

Дитячий негативізм (від лат. – Заперечую) проявляється як невмотивований та нерозумний опір дитини у результаті впливу на нього оточуючих людей. Буває активним і пасивним. Пасивний – це один з видів упертості, що виражається у відмові від виконання необхідного дії. Активний – коли дитина вчиняє дії, протилежні тим, які від нього очікуються.

За тривалістю прояви негативізм буває стійким та епізодичним. Перший триває довго, а другий проявляється лише часом.

Що необхідно враховувати вчителю  при виставленні оцінок школяреві

• Розвивайте у дитини мотив досягнення успіху: він відіграє важливу роль у процесі форму­вання самооцінки та рівня домагань. Якщо школяр постійно не справляється із завданням, одержує низькі оцінки, мотив досягнення успіху в нього знач­но послаблюється. Спочатку виникає негативне не­вротичне переживання, потім — байдуже ставлення до негативної оцінки. Як наслідок — ціннісна перео­рієнтація особистості.

 Для запобігання цьому явищу можна використовувати такі прийоми:

– школяреві з поганою успішністю, низь­кою самооцінкою, різким зниженням мотиву досягнення успіху доручають до­помогти однокласнику з подібними про­блемами. Це змінює на краще соціально-особистісну позицію дитини, характер її діяльності, ставлення до самої себе;

– дитині пропонують побути у ролі вчи­теля — відбувається підвищення само­оцінки через прийняття позиції вчите­ля, що є передумовою для поліпшення

          рівня   власної   навчальної   діяльності, зміни ставлення до неї.

• Підходьте до оцінювання дитини індивіду­ально — з урахуванням можливостей особистості. Індивідуальний підхід до школяра передбачає:
• врахування емоційного стану кожної ди­тини та її можливостей;
• доброзичливе ставлення до дитини;
• обгрунтування виставленої оцінки;
• гарантування успішного виконання на­вчального завдання;
• акцентування уваги   колективу   класу на успіхах товаришів.

• Оберігайте почуття дитини — оцінка, що стосується її особистісних якостей, не повинна озву­чуватися привселюдно.
• Пам’ятайте, що оцінювання має подвійну спрямованість: з одного боку — на школяра, з іншо­го — на вчителя. Майстерність оцінювання є одним із провідних критеріїв професійної майстерності вчителя.